Львів прощається з воїном Володимиром Рейтером: історія життя та подвигу захисника з позивним «Ріхтер»

Сьогодні, 14 травня, львівська громада вшановує пам’ять загиблого Героя.

У Володимира Рейтера залишилися дружина, двоє синів, батьки, сестра та велика родина.

Львів’ян просять обмежити розважальні заходи на час проведення загальноміського прощання. О 11:00 розпочнеться молитва за воїном у стінах Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла. Після церковної служби, орієнтовно об 11:30, церемонія продовжиться на площі Ринок. Це традиційне місце останньої шани для захисників України. Місто готується зустріти свого сина «на щиті» з належною повагою.

Місцем останнього спочинку «Ріхтера» стане Марсове поле на Личаківському кладовищі (поле почесних поховань № 87).

Володимир Рейтер народився 19 лютого 1977 року в селі Зимна Вода на Львівщині, а загинув 9 грудня 2024 року.

Початкову освіту майбутній захисник здобув у ліцеї рідного села. Згодом він став студентом географічного факультету ЛНУ імені Івана Франка. Під час навчання успішно закінчив військову кафедру. Це дало йому базові знання для майбутньої служби. Професійну кар’єру Володимир пов’язав із приватним будівельним сектором. Він був майстром своєї справи.

Після весілля чоловік оселився у Львові. Тут пройшли роки його зрілого та свідомого життя.

Він присвячував себе роботі та піклуванню про близьких людей.

Близькі згадують його як надзвичайно чуйну та життєрадісну людину з гострим почуттям справедливості. Володимир був талановитим: він гарно малював, любив футбол і захоплювався читанням детективів та фантастики. Його вирізняла особлива майстерність у ремонтних справах та будівництві. Він обожнював сімейний відпочинок на природі. Друзі цінували його за комунікабельність і готовність завжди підставити плече. Знання топографії допомагало йому впевнено орієнтуватися у просторі.

Його бойовий шлях розпочався у 2023 році, коли він добровільно пішов до війська. Спершу «Ріхтер» нищив ворога на Південно-Слобожанському напрямку у лавах 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади. Згодом виконував бойові завдання на Донеччині. Там він служив у складі 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської. Чоловік демонстрував виняткову мужність у найскладніших умовах фронту. Він був справжнім патріотом.

За вірність присязі та отримані бойові ушкодження воїна відзначили медаллю Міністерства оборони «За поранення».

Сьогодні плачуть за Героєм його діти, дружина, батьки та всі, хто знав цю світлу людину.